Сестра - це людина, яка висловить тобі в очі все, що її дратує в тобі, а всім скаже, що ти самий чудовий чоловік на Землі...
Будь-яка дівчина стає шикарною, коли з нею чоловік, який вміє запалити її очі і прикрасити її життя.
Найкращий друг - це мама. Вона ніколи не заздрить, не бажає поганого. А в очах її виблискує любов і гордість за свою дитину.
Ну, ось і закінчується ця дивовижна ніч і плавно переходить в ранок. Зірки вже сховалися і їх не видно. Місяць віддала владу сонечку, і воно так люблячи зігріває всю планету і шле нам свої промінчики, і просить, щоб ми прокидалися. Пора тобі вже відкривати свої сонні очі, і вставати з тепленькою ліжку і починати свій день з самої щирої посмішки. Адже за вікном вже так світло, і пташки співають ранкову пісеньку, щоб повеселити всіх і побажати доброго ранку. Так от доброго ранку тобі.
Одного разу я стояла в черзі в аптеці, переді мною лише дві людини: не по сезону одягнена бабуся і молода матуся, прогинається під вагою дитини на руках. Бабуся підходить до віконця, простягає рецепт і каже: «Доню, мені тільки верхнє ліки, а то у мене грошиків боюся, не вистачить». Аптекарка знаходить ліки і говорить, з вас стільки-то. Літня жінка погано слушающимися пальцями копається в пошарпаному гаманці, дістає останні монетки і тут виявляється, що їй не вистачає декількох рублів, щоб отримати ліки. Аптекарка відводить очі, просить відійти бабусю і переходить до обслуговування молодої матусі.
Бідна жінка відходить до вікна і зі сльозами на очах намагається укласти свої монетки назад в гаманець. В той момент я більше не могла ні про що думати, крім того, що я повинна допомогти цій людині. Я підійшла і запропонувала свою допомогу. Спочатку бабуся не повірила. Вона дивилася на мене як на інопланетянку. Очі її все моргали, а сльоза, ще не досягла підборіддя, раптом завмерла на щоці. Вона міцно вхопилася за мою руку, мені ще тоді подумалося, що так певно хапаються за останню надію.
Ми підійшли до віконця, бабуся знову простягнула рецепт. Тільки тепер вже сказала я: «Все по списку, будь ласка». Тут я знову на собі відчула погляд як на інопланетянина тільки вже з боку аптекарки. В кінці я додала список потрібних мені ліків, за чим власне сама прийшла в аптеку. Коли ми виходили з бабусею з аптеки, вона тільки одне і повторювала: «Спаси тебе Бог, доню». Я засунула їй в кулачок п'ятсот рублів, але вона відмовлялася і намагалася втекти. З горем навпіл вдалося переконати бабусю, що це робиться від щирого серця. Коли я проводжала її поглядом повільно шаркаючу фігуру, то мені раптом чомусь так стало соромно. Як ніби це особисто я була винна, що наші старі не можуть собі купити елементарних ліків. З тієї пори я особливо трепетно ставлюся до людей похилого віку в магазинах, аптеках або просять милостиню. Соромно мені, що у такій багатій країні, як наша, немає гідної старості у людей похилого віку.
Ох вже ці очі..
Немає коментарів:
Дописати коментар